ЄВГЕНІЯ ПРУЦКОВА: «Я ХОЧУ ПРОДОВЖУВАТИ ДИВУВАТИ!»
Однією з головних сенсацій осіннього змагального сезону 2021-го року стало повернення на сцену після восьмирічної перерви заслуженого майстра спорту України Євгенії Пруцкової. Виступаючи на національних турнірах та на Чемпіонаті світу з бодібілдингу та фітнесу Євгенія зібрала чималий урожай нагород зразка 2021 року, а головне – здобула титул абсолютної чемпіонки світу з бодіфітнесу серед жінок-майстрів та бронзову медаль світового чемпіонату у змаганнях серед жінок.
Про всі подробиці камбека на сцену пресслужба ФББУ розпитала Євгенію Пруцкову в інтерв’ю.
ФББУ: – Євгеніє, які у Вас враження від камбека у великий спорт?
Євгенія Пруцкова: – Враження від камбеку? Перший млинець комом або, як сказав Віталій Талавера: «лиха біда початок». Усі помилки, які тільки можна було зробити на відбірному турнірі 9 жовтня у Харкові, я зробила. Почалося з того, що фізично не була готова до такої кількості людей за сценою. Коли не те щоб сісти, стояти особливо не було де. Про якісну накачку взагалі мовчу. Перший мій досвід гримування в кабінці «Джан тана», те ж таки виявився не з легких. Як простояти сорок хвилин руками догори? На момент виходу на сцену ломило поперек і затекла шия. Єдина думка, яка була в голові: «зараз це закінчиться, і я поїду додому». «Відмінний» настрій, нічого не скажеш. Замість того, щоб випромінювати впевненість і посилати в зал для глядачів флюїди щастя і любові, на ніжках, що заплітаються з повними переляку очима, зробила крок під світло софітів. Мені здавалося, що я посміхаюся. Подивилася відео виступу і виявилося, що мені здалося. Позування теж не порадувало. Руки окремо, ноги окремо, голова взагалі за лаштунками залишилася. Одним словом, вийшло, що зовсім не вийшло. Але як кажуть, робимо висновки і рухаємося далі до досконалості.
ФББУ:- Як проходила підготовка до турнірів?
Євгенія Пруцкова: – Озираючись на свій досвід, можу впевнено заявити, що так комфортно мені ще не було. Так, мені було важко прийти у фізичну форму, величезної праці вартувало навчитися не тільки стояти на підборах, а й красиво ходити, позувати, відчуваючи повністю своє тіло, а не окремі м’язові групи. Відчула стан близький до наркотичного сп’яніння, коли штанга вагою сто кілограмів під час виконання двадцяти присідань стала не такою важкою, а змагальні туфлі за комфортністю перетворилися на домашні капці. Під час підведення до турнірів мене жодного разу не відвідали почуття голоду та спраги. Їжа весь час була смачною. Я і зараз продовжую так їсти (ну трішки шоколаду додалося).
ФББУ: – Цікаво дізнатися Вашу думку про поїздку в Санта-Сусанну на Чемпіонат світу (3-8.11.2021) та про почуття ностальгії.
Євгенія Пруцкова: – Хлопці та дівчата, які приїжджають у Санта-Сусанну кілька разів на рік мене не зрозуміють. Я приїхала в це іспанське місто як до старого друга, якого дуже давно не бачила. Часто буває, коли прагнеш туди, де був колись безмежно щасливий, а там все змінилося і окрім розчарування ніяких почуттів не відчуваєш. Шкода, що ми не могли обійнятися з такою рідною Санта-Сусанною, такою, як я її запам’ятала у 2008 році.
ФББУ: – Як змінився світ бодібілдингу за час Вашої відсутності? Які отримали емоції від виступів та успіхів на Чемпіонаті світу?
Євгенія Пруцкова: Дуже сильно змінився світ бодібілдингу. Від чисельності спортсменів до якості форми. Такої кількості красивих людей на квадратний метр я ще не бачила. Як каже моя подруга: «рівень Бог». Як тільки у суддів виходить всю цю красу по місцях розставляти? І все одно українські спортсмени вирізняються на загальному тлі. Про хлопців не скажу, а ось наші дівчатка найкрасивіші та найдоглянутіші. Я щаслива! Бумсік вдався. Замотивувала не лише себе, а велику кількість людей, які бачили мій шлях та результат моєї праці.
ФББУ:- Євгеніє, чи буде продовження?
Євгенія Пруцкова: – Про плани. Було дуже багато привітань та компліментів. Але найкращі слова я почула від Ігоря Анатолійовича Делієва: «ти здивувала». Так ось, я хочу продовжувати дивувати. І з колосальною підтримкою моєї родини та друзів, під керівництвом мого дорогого тренера Віктора Кожушка, мої можливості безмежні. Як то кажуть, немає межі досконалості.
P.S. У мене є улюблена подруга Оля Меняйло. Я бачила сльози радості у її очах коли мене нагороджували. І я хочу бути в залі та плакати, коли їй вручать її золоту медаль. Готуємось на весну!
